Меморіальна стіна з іменами жертв геноциду в Сребрениці
11 липня минає 31 рік від геноциду в Сребрениці, який забрав життя понад восьми тисяч боснійських мусульман. Цього дня 1995 року сербська армія захопила містечко, оголошене миротворцями ООН безпечною зоною. Біженці, які сподівалися на захист, опинилися в руках ворогів. Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії та Міжнародний суд ООН визнали події геноцидом, однак Сербія, Росія та союзні країни заперечують це.
Музей воєнного дитинства в Сараєво
Дослідниця Вікторія Нестеренко з української філії Музею воєнного дитинства відвідала Сараєво. Вона розповіла про мету закладу — збирати історії дітей, які пережили війну. Перші оповідачки — учениці, що виїхали з Луганська 2014 року. Вони ділилися болем розлуки з домом і приносили памʼятні речі. У 2022 році ці дослідження допомогли Нестеренко залишитися в Харкові. Вона мріяла побачити, як працює головний офіс музею, заснований Ясмінком Галіловичем. Під час візиту в квітні вона оглянула місця облоги: тунель, «алею смерті», руїни бобслейної траси та сам музей. Експозиція дозволяє згадати запахи дитинства, проголосувати за улюблені ігри та почути історії з предметами — банками від гуманітарки, саморобними іграшками, касетними плеєрами. Музей пишається приїздом школярів із Сербії. Подібний простір в Україні міг би поєднати різні досвіди війни — від виїзду за кордон до облоги Маріуполя та життя в окупації. Історії показують не лише трагедію, а й дружбу, навчання, мрії та воззʼєднання родин. Це дає силу продовжувати.
Від Сараєва до Сребрениці — близько двох з половиною годин дороги. Назва містечка походить від покладів срібла. У 1992 році почалася війна після проголошення незалежності Боснії. У 1993-му ООН оголосила Сребреницю безпечною зоною. Миротворці UNPROFOR спочатку канадські, потім нідерландські, не зупинили наступ. У липні 1995 року підрозділи під командуванням Ратка Младича вбили понад вісім тисяч беззбройних чоловіків і хлопців. Жінок примусово вивезли й зґвалтували. Миротворці не захистили навіть своїх місцевих працівників. Український контингент у Жепі не допустив подібної різанини. Меморіал і кладовище в Сребрениці-Поточарі відкрили 2003 року в колишній казармі миротворців. Там — особисті речі жертв, відео- та аудіосвідчення. Екскурсовод розповів, що його батьво досі не може пити воду: під час втечі він сховався біля річки, де плавали тіла. Родина босняків пригостила гостей обідом і запропонувала брелоки з одинадцятьма пелюстками — символом дати та жінок у траурі. У регіоні досі різні версії минулого. У школах на уроках історії діти сидять окремо. Деякі серби вважають Сребреницю перемогою й святкують 11 липня. Босняки вшановують жертв. Місцеві уникають конфліктів, щоб не спровокувати нову війну. Економіка залежить від ЄС, відчувається корупція та бідність. Війна офіційно закінчилася 1995 року, та памʼять і розділеність залишаються. Дорогою додому водій уникав штрафів на території Республіки Сербської. Архітектура показує колишню толерантність — синагога, мечеть, храми, — але руїни й погляди нагадують: війна триває в памʼяті. Для українців кінець війни — це не лише угоди, а відновлення міст, зникнення страху та можливість планувати майбутнє без втрат.
About the Author
