Художник Андрій Клименко у майстерні
«Голоси в голові вказували, що робити, супроводжували мене два-три дні. Я боявся, що так буде завжди». «Мені здавалося, що я не підходжу оточуючим і цьому світу. Що вони самі по собі, а я якось збоку». «Я не міг спати по три-чотири доби. Став замкнутим, взагалі не хотів спілкуватися, був роздратованим».
Саме так згадують періоди загострення люди, яким діагностували шизофренію. Кожен з них має кілька років досвіду життя без зривів, госпіталізацій і змін терапій. Шлях до стабільності виявився непростим.
Шизофренія — психічне захворювання, що впливає на мислення, поведінку, відчуття і сприйняття реальності. Її спричиняє дисбаланс нейромедіаторів у головному мозку: в одних ділянках їх бракує, в інших — надлишок. Це порушення єдності психічних процесів, а не роздвоєння особистості.
Симптоми бувають різними. Позитивні додають до звичної поведінки галюцинації, сплутане мовлення чи непрогнозовані вчинки. Негативні забирають емпатію, здатність відчувати задоволення та соціальні зв’язки. Когнітивні погіршують пам’ять і аналітичні навички. Хвороба найчастіше проявляється у віці 18–30 років. Люди з цим діагнозом потребують постійного прийому антипсихотиків, соціальної включеності та, за потреби, психотерапії. Це дозволяє вести повноцінне життя.
Свій досвід розповіли Андрій Клименко, Денис та Іван Зінченко. Вони працюють і творять у інклюзивній платформі Good Bread from Good People, яка підтримує людей з ментальною інвалідністю. Там є робота в кулінарному цеху та можливість самовираження в художній майстерні.
Андрій Клименко: від галюцинацій до тисяч картин
Андрій малював з дитинства. Навчався в художній школі імені Тараса Шевченка, потім у видавничо-поліграфічному інституті Київського політехнічного інституту. На другому курсі почав працювати — створював текстури для 3D-об’єктів у комп’ютерних іграх і непогано заробляв. Життя здавалося звичайним і «веселковим».
У 2004 році, коли йому виповнилося 26, з’явилися дивні симптоми. Тоді тривала Помаранчева революція. Через стрес на роботі, постійний перегляд новин і брак сну чоловікові почало здаватися, що він бачить символи. «Мені здавалося тоді, що я особливий. Я настільки вірив у себе і ці символи, що хотів усім про них розповісти», — згадує художник, відомий як Бромден.
Його вперше госпіталізували до Київської психіатричної лікарні. Там він провів три тижні. «Пам’ятаю, мені призначили якісь пігулки, але я навіть не приймав їх. Виписався і забув про цей досвід», — каже Андрій. Він повернувся до роботи і вісім років жив як раніше.
У 2012 році почалася творча криза. Роботи перестали задовольняти. Стрес не відпускав роками. Андрій перестав малювати, втратив роботу і просто лежав, дивлячись одні й ті самі новини. Наприкінці 2015-го стан погіршився: чоловік не міг читати, у літерах шукав символи, почали з’являтися видіння. Найбільше налякали голоси в голові. «Голоси супроводжували мене два-три дні, і це було дуже страшно. Я боявся, що так буде завжди. У мене тоді був дуже важкий стан, соромно навіть сказати, що я робив», — пригадує він.
На початку 2016 року його госпіталізували на два місяці. Поставили діагноз «параноїдальна шизофренія» і дали інвалідність. Після виписки зі Спілки громадських організацій людей з інвалідністю запропонували роботу. Андрій працював ламінувальником цінників і кур’єром. Зайнятість допомогла зменшити стрес.
Щороку він лягав у лікарню на місяць, щоб підтвердити інвалідність. У 2018-му сусід по палаті — колишній ув’язнений з маніакально-депресивним психозом — ставився жорстоко. Андрій вирішив намалювати цей досвід. Психолог підтримав ідею: малюнки, навіть чудовиська, — це внутрішній світ, який варто виражати.
Так художник повернувся до творчості і створив серію Mental Hospital. «Тоді я часто дивився на роботи експресіоністів і мені наче прийшло прозріння — я поставив емоційність вище за все, і стало легше малювати. Я завершив старі роботи, навіть ті, які почав 10 років до того. А за останні чотири роки я створив понад дві тисячі робіт», — розповідає він.
Роботи побачили в лікарні, потім на виставці в Національному музеї медицини. Там їх помітив засновник Good Bread from Good People Владислав Малащенко і запросив Андрія до мистецького простору. «Я був там першим митцем. Як на мене, найважливіше людину з шизофренією повернути у суспільство. Мені пощастило, що я потрапив до Good Bread», — каже художник. Відтоді загострень не було. Можливість займатися улюбленою справою допомагає тримати стабільність.
«Зараз життя не видається таким веселковим, яким воно було до хвороби. Проте іноді бувають просвітлення, які стають моментами щастя. Хоча можливо тут суть не у діагнозі, а у віці — в молодості все здається яскравішим», — підсумовує Андрій.
Денис та Іван: шлях від відчуження до спільноти
Денис ще в школі відчував, що світ довкола чи він сам «не такий». Університетські роки на початку 2000-х у Національному університеті біоресурсів і природокористування виявилися важчими. «Там я відчував постійний тиск від інших студентів. Це було понад 20 років тому, а я досі не хочу цього згадувати. В той час мене почало переслідувати відчуття, наче я непотрібний суспільству. Мене все дратувало, і я нікого не хотів бачити», — розповідає він.
Тоді сталося перше загострення. Його госпіталізували, довелося брати академічну відпустку. Діагноз «шизофренія» поставили не одразу. Після стабілізації Денис закінчив університет, працював продавцем-консультантом і експедитором. «Але мені завжди здавалося, що я не підходжу оточуючим і цьому світу. Що вони самі по собі, а я якось збоку. Мене супроводжував постійний дискомфорт», — згадує чоловік.
Через кілька років стан знову погіршився. Діагноз підтвердили. «Коли я почув діагноз, то вчергове відчув себе непотрібним, зайвим. Добре, що мав велику підтримку від батьків на всіх етапах лікування», — каже Денис. Він жив між спробами працювати і новими загостреннями.
У 2019 році в кафе на території Київської психіатричної лікарні йому розповіли про Good Bread. Денис почав працювати адміністратором і кур’єром, згодом залишився адміністратором. «Тут значно легше адаптуватися і працювати. В моєму житті почалася зовсім інша історія, адже тут всі мені близькі», — розповідає він. Того ж року він зустрів дівчину, з якою разом уже сім років. Почав писати книги. Одна з них — «Щури» — вийшла друком, ілюстрації зробив Бромден. Останні сім років без загострень. Дні стали спланованими і наповненими.
Іван Зінченко у 2004–2005 роках, під час навчання на авіаційного інженера, відчув різкі зміни настрою. Став замкнутим, роздратованим, не міг спати по три-чотири доби. З’явилися розлад харчової поведінки, манія переслідування, параноя і галюцинації. Перед захистом диплому стався нервовий зрив. Батьки ініціювали госпіталізацію.
«Ініціаторами госпіталізації були батьки. Правда, вони тягнули до останнього. Ще трохи — і я був би ходячою катастрофою. Перша госпіталізація пройшла без проблем. Але симптоми, які були до неї, показували, що я небезпечний. Тоді я не усвідомлював, що мені хтось може допомогти», — згадує Іван. Діагнози змінювалися: нервовий зрив, біполярний розлад, зрештою — шизофренія.
«Для мене було шоком і несприйняттям почути такий діагноз. Проте я повинен був пристосуватися до іншого, незвичного мені життя. Почувши діагноз, мої рідні мали більшу паніку, ніж я», — каже він. Після виписки Іван захистив диплом, здобув другу освіту юриста, працював системним адміністратором. Було кілька екстрених госпіталізацій. Ліки спочатку підійшли, потім змінили — і стало гірше. Зрештою повернули перші препарати. З 2015 року загострень немає.
«У мене досі є страх, що знову можуть бути госпіталізації», — ділиться чоловік. Діагноз не приховує. Деякі друзі мали стереотипи, але частина згодом сама звернулася до психіатрів. У 2018 році через центр реабілітації Іван потрапив до Good Bread. Працював кур’єром, адміністратором, пакувальником, завгоспом. Зараз відповідає за закупівлі. «Я тут не стороння людина. Тут взагалі немає сторонніх людей. Тут завжди присутнє відчуття безпеки. Я сприймаю цю роботу як останній шанс і підводити людину, яка мені його дала, я не маю права», — каже Іван.
Ці історії показують: при постійному лікуванні, підтримці близьких і можливості працювати людина з шизофренією може будувати стабільне життя. Головне — повернення в суспільство і заняття тим, що дає сенс.
About the Author
