Одіссей Нолана: чому справжній герой — Пенелопа
Одіссей у цій історії взагалі не головний. Його поневіряння й страждання лише показують хибність обраного шляху. Мандрівка перетворюється на дорогу брехні, марнославства, смерті й крові. Героїка зводиться до подолання проблем, які він сам створив.
Мова про суперпеплум Крістофера Нолана «Одіссей». Це не кінорецензія, а есей із неминучим зверненням до гомерівського оригіналу. Одіссей постає антагоністом. Він приходить зі світу хаосу й руйнування. Цей світ протистоїть порядку й творенню, уособленням якого є Пенелопа. Язичницька притча з християнським змістом у голлівудській оболонці. Нолан нічого не вигадує. Гомер нічого не приховує.
Темна сторона Одіссея
І в Нолана, і в Гомера Одіссей — сукупність негативних, а подекуди й огидних рис. Патологічний брехун. Ухилянт, схильний до зради. Холоднокровний убивця. Невірний чоловік. Воєначальник сумнівних якостей. Навіть три тисячі років тому такий набір навряд чи викликав захоплення.
Спробуйте знайти беззаперечний приклад шляхетності чи чесності. Хіба що відмова від безсмертя, яке пропонувала Каліпсо. Хоча найбільше його лякала, ймовірно, перспектива провести вічність разом із нею.
Коли цар Агамемнон закликає вирушити в похід на Трою й нагадує про клятву, Одіссей удає божевільного. Античний ухилянт, який подає поганий приклад родині й підданим. У історії зі знищенням женихів він холоднокровно виводить на подвір’я дванадцять служниць, які «зрадили дім», і наказує повісити їх на одному корабельному канаті. Вочевидь, задля економії.
Одіссей — це брехня. Навіть повернувшись на Ітаку, він обманює власного батька, видаючи себе за чужоземця. Сім років на острові Каліпсо ніхто переконливо не пояснив. Удень він сидить на березі, плаче й сумує за Ітакою. Ночі покірно й, схоже, не без задоволення проводить у ліжку Каліпсо. Їхній спільний син — промовисте свідчення.
З дванадцяти кораблів і приблизно шестисот воїнів, яких він повів під Трою, додому не повернувся жоден. Що сталося з людьми, ми знаємо лише з його розповіді. Можливо, частину пожер Циклоп. Можливо, він залишив їх на безлюдному острові, заощаджуючи воду й харчі. Можливо, кораблі потопили лестригони. А можливо, він сам кинув людей у «м’ясний штурм». Харибда, можливо, існувала. Але не можна виключати, що Одіссей був мореплавцем таких самих сумнівних якостей.
Єдине, у чому традиція не залишає сумнівів, — Троянський кінь. Авторство задуму й участь Одіссея ніким не заперечуються. Уже тоді ця «хитромудрість» сприймалася неоднозначно. Майже як злочин проти релігійних і моральних засад: використати удаваний священний дар, облудні клятви й довіру троянців, щоб перетворити приношення богам на смертельну пастку.
Нолан показує достатньо, щоб зішкребти з міфу героїчну позолоту. Перед глядачем залишається оголена сутність людського озвіріння — і на війні, і після неї.
Світло Ітаки
Цьому темному світові протиставлено інше начало. Пенелопа — єдина точка моральної й духовної стійкості. Який сенс у царстві Аїда, якщо пеклом стає вся земля? Куди й навіщо Одіссею йти, якщо у його світі немає Пенелопи? Чим глибший морок огортає шлях, тим яскравіше відтіняє світло Ітаки.
З точки зору традиційного сприйняття Пенелопа — фігура вторинна. Насправді вона наріжна. Фільм Нолана саме про це. Навпроти аморальності й брехливості Одіссея вона — носій непорушного морального імперативу. Вона коханням не торгує. Він же не проти й поторгуватися. Прямо заявляє про це в сцені прощання. У результаті вона двадцять років зберігала вірність. Щодо Одіссея й Каліпсо вся Еллада ще довго шепотілася.
Одіссей — первісний хаос і виживання. Пенелопа — здоровий глузд і розсудливість. Уся мандрівка від Трої до Ітаки всіяна смертями й насильством. Йому постійно заважає хтось потойбічний: бурі Зевса, гнів Посейдона, ліжко коханки.
Пенелопа в цей час самотужки вирішує безліч земних завдань: утримання влади, ведення господарства, запобігання громадянській війні, збереження життя сина, недопущення силового захоплення трону, дотримання норм пристойності й традицій. У самому вирі цього пекла вона не має права дати найменший привід засумніватися у своїй доброчесності.
Чотири роки, день у день, вона протистоїть ста вісьмом п’яним женихам, які дедалі більше втрачають людську подобу. І все ж не дозволяє їм розорити дім і знищити домашнє вогнище. Вона керується холодним розрахунком, зберігає самовладання й постійно балансує на лезі ножа.
Протягом усієї «Одіссеї» Пенелопа жодного разу не звертається по допомогу до віщунів чи пророків. Її чоловік не здатен зробити й кроку без поради ахейського аналога ворожки. То кого за таких обставин слід називати хитромудрим, а кого — мудрим? Хто уособлює тваринний інстинкт і первісне начало, а хто — розумний світоустрій і порядок?
Шлях Одіссея — звіряче блукання дикими стежками у прагненні вижити. Єдиний шанс повернути собі людяність — Пенелопа, яка чекає на нього на морському березі: втомлена, але не зламана й нездоланна у своєму коханні.
About the Author
