Костянтин Гузенко фотографує на камеру в засніженому дворі біля бочки
Костянтин Гузенко народився 27 січня 1997 року в Києві. Ще дитиною він узяв до рук «мильницю» й відтоді не розлучався з камерою. Перші кадри визначили його шлях: згодом він став фотожурналістом, працював фотографом і продюсером подкастів у виданні The Village Україна, а 2020 року як волонтер приєднався до проєкту Ukraïner.
У 2024 році Костянтин вступив до 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського як пресофіцер. Він планував перейти на бойову посаду, але не встиг. 1 листопада 2025 року він загинув на Дніпропетровщині під час ракетного обстрілу. Прощання відбулося 7 листопада в Києві — спершу в Михайлівському соборі, потім на Майдані Незалежності. 15 листопада 2025 року Президент України посмертно нагородив Костянтина орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Від «мильниці» до фотожурналістики
Костянтин закінчив факультет електроніки Київського політехнічного інституту. Паралельно займався фотожурналістикою, працював інженером та оператором на телебаченні. У The Village Україна він продюсував подкасти «Простими словами» та «Станція 451». Як волонтер Ukraïner він продюсував подкаст «Завези мене» та брав участь у експедиціях по Полтавщині, Харківщині, Буковині та Галичині. Після початку повномасштабного вторгнення фіксував роботу волонтерів, деокуповані території та історії для проєкту «Архів війни».
Подруги та колеги згадують Костянтина як талановитого, скромного й відкритого фотографа, який любив подорожі, гори, велоподорожі та завжди возив із собою чайник для кави. Він фотографував ансамбль «Древо», модерні школи, Мистецький арсенал та деокупований Лиман.
Степи, війна і кадри, що залишились
На фронті Костянтин служив на Миколаївщині, Херсонщині та Покровському напрямку. Він координував роботу комунікаційного відділення та спрямовував журналістів. «Найкраща частина роботи — це можливість поговорити з ними англійською та зрозуміти, що бригада може дати для якісного матеріалу», — ділився він. Костянтин також знімав степи Донеччини та Херсонщини просто для себе. «Я не бачу дім, не бачу родину, але перебуваю в красивих місцях, які все ще є рідними, бо це — Україна», — казав він.
У січні 2026 року в книгарні «Сенс» на Хрещатику та в Українському ПЕН відбулася виставка його робіт «Перехідний стан» — серія знімків, зроблених за час повномасштабного вторгнення. «Найбільше хочу, щоб ми вижили. Вижили як українці», — такими словами Костянтин завершив одне зі своїх останніх інтерв’ю.
About the Author
