Донька доглядає маму з деменцією, накриваючи її пледом у кріслі
М’які іграшки онуків раптом опинилися викинутими з вікна. «Вони на мене дивляться», — пояснила свій вчинок Віра Петрівна. Тієї ночі вона не спала, охороняючи квартиру від невидимих гостей. Раніше виганяла неіснуючих котів і просила сусідів забрати вже дорослих дітей.
Для старшої доньки Ірини Ліпінської це стало страшною кульмінацією. Перші дзвіночки хвороби були давно: мама заблукала на звичній вулиці, а на свято помастила олів’є олією замість майонезу. Тоді все списали на втому.
Після втрати чоловіка хвороба пришвидшилася
Після смерті чоловіка симптоми загострилися. Віра Петрівна забувала, як користуватися телефоном і замикати двері, бачила галюцинації, влаштовувала пожежі й потопи. Вночі могла відчинити балкон, щоб «сходити в туалет».
Ірина звернулася до лікаря, але почула: «Подивіться в мамин паспорт, скільки їй років». Деменція — не природна частина старіння, а міф. За даними Гарвардської медичної школи та дослідження 2022 року, приблизно 41% ризику можна запобігти через контроль тиску, здорову вагу та активність. Хвороба може початися й у 30–50 років.
У розпачі Ірина зайшла до психологині, яка порадила змінити лікаря. Правильні медикаменти стабілізували стан, хоча хвороба прогресує. Найважливіше — прийняти ситуацію та не сперечатися з реальністю мами.
Тепер Ірина годує неіснуючого котика і залучає маму до справ. Вона радить встановлювати довіру та перевіряти фізичний біль, який людина не може висловити. Причини агресії часто криються в страху чи втомі, а спалахи частіше трапляються ввечері — це «синдром заходу сонця».
Через деменцію погіршився кульшовий суглоб. Операція неможлива через вік і стан. Жінка пересувається з ходунками, але має силу волі вставати й умиватися.
Щоб доглядати цілодобово, Ірина залишила роботу. Соціальні служби двічі відмовили в статусі доглядальника: комісія вважала, що мама «ходить сама в туалет» і «може піднести ложку». Навіть після навчання та міжнародного сертифіката департамент у Черкасах відмовив через брак коштів у бюджеті. Простіше було запропонувати інтернат за 30–50 тисяч гривень на місяць, ніж виплатити 12 тисяч за домашній догляд.
Допомогли благодійні фонди «Незабутні» та проєкт «Всетурбота». Ірина самостійно оформила інвалідність першої групи для мінімальної виплати 3000 гривень. Тепер вона проводить тренінги для інших доглядальників. Головне — спільнота, де тебе розуміють. Багато хто плаче, бо нарешті може виговоритися.
Люди питають «Як мама?», але ніхто не запитує «А як ти?». Це Ірина хоче змінити.
About the Author
