МОЗ роз’яснило нові критерії госпіталізації: єдині правила замість обмежень
Наприкінці липня 2026 року в Україні почали діяти єдині критерії госпіталізації пацієнтів. Наказ Міністерства охорони здоров’я визначає, коли призначати лікування в стаціонарі та коли виписувати.
Зміни викликали бурхливі обговорення в соцмережах. Користувачі побоювалися скорочення доступу до госпіталізації. Медики скаржилися, що нововведення нібито обмежують клінічну оцінку кожного випадку.
Чому виникла потреба в єдиних критеріях
Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко підписав наказ, який затверджує підстави для планової та екстреної госпіталізації, переведення пацієнтів і виписки. Документ містить перелік загрозливих показників, симптомів і станів, за яких лікар зобов’язаний направити людину до стаціонару.
Раніше критерії були розпорошені в клінічних протоколах, галузевих стандартах і локальних документах закладів. Через це пацієнти, медики та контрольні органи по-різному трактували рішення про госпіталізацію. Підходи відрізнялися залежно від практики конкретної лікарні.
«Іноді це призводило як до відмов у госпіталізації пацієнтам, які її потребували, так і до необґрунтованого перебування в стаціонарі людей, які могли безпечно лікуватися амбулаторно», — пояснили в МОЗ.
Новий стандарт об’єднав критерії в єдину систему. Його розробили на основі настанов міжнародних професійних товариств і протоколу Appropriateness Evaluation Protocol, який застосовують у багатьох країнах. Документ обов’язковий для державних, комунальних і приватних закладів, а також для лікарів-ФОПів.
Віктор Ляшко наголосив: критерії не мають на меті обмежити госпіталізацію чи скоротити допомогу.
Як працюють нові правила на практиці
У МОЗ підкреслили, що критерії не діють автоматично. Остаточне рішення ухвалює лікар після оцінки загального стану пацієнта, динаміки захворювання, результатів обстежень, супутніх хвороб, ризиків амбулаторного лікування та можливостей закладу.
Підставами для стаціонарного лікування можуть бути:
- потреба в цілодобовому медичному спостереженні;
- необхідність безперервного моніторингу життєвих функцій;
- проведення інвазивних або високоризикових втручань;
- лікування, яке неможливо безпечно забезпечити амбулаторно;
- відсутність доступної та безпечної амбулаторної альтернативи;
- критичні показники дихання, кровообігу, свідомості або лабораторних досліджень.
«Формальна відповідність або невідповідність окремому критерію сама собою не означає автоматичної госпіталізації чи відмови в ній», — запевнили у відомстві.
При лікуванні дітей медики враховують, чи може родина забезпечити належний догляд. Якщо дорослі не здатні цього зробити або не впевнені, що помітять небезпечні симптоми, дитину можуть госпіталізувати.
Якщо лікар не може ухвалити рішення одразу, пацієнт перебуває під медичним спостереженням протягом доби. За цей час проводять діагностику та оцінюють стан у динаміці.
Документ уперше визначає соціальні показання для госпіталізації. Серед них — відсутність безпечного житла, тепла, води чи електроенергії, ризик насильства, нездатність до самообслуговування, неможливість контролювати лікування інсуліном чи киснем, відсутність доступу до обладнання або послуг удома, проблеми з транспортом чи зв’язком.
«Це важливий механізм захисту людей у складних життєвих обставинах: соціальні ризики, через які лікування поза лікарнею може бути небезпечним, не повинні ігноруватися», — вважають у МОЗ.
Пацієнта виписують, якщо він більше не потребує цілодобового нагляду і може продовжити лікування амбулаторно. Після виписки стан контролює сімейний лікар. За потреби він скеровує до спеціаліста або на повторну госпіталізацію.
Стандарт не встановлює тарифи, правила оплати послуг чи кількість ліжок. У міністерстві наголошують: йдеться не про зменшення обсягу допомоги, а про її надання в належному місці, в необхідному обсязі та відповідно до стану конкретної людини.
About the Author
